Волонтерський фронт задля перемоги: історії команди Integrity Vision

Вже майже два місяці в Україні триває повномасштабна війна. Ми вчимось жити у нових реаліях, коли потрібно триматись емоційно, працювати, аби підтримувати економіку країни та, за можливості, волонтерити. Команда Integrity Vision також тримає волонтерський фронт. Ділимося кількома історіями інтегрітівців, які допомагають там, де це зараз потрібно.

Женя Макаренко, продуктовий маркетолог

З першого дня повномасштабної війни в Україні я допомагаю одягати, споряджати та годувати наших бійців. Почалось все з того, що ми із друзями та сусідами купували в магазинах їжу для військових – чоловіки скуповували продукти та привозили їх, а жінки готували. Далі – розвозили все це на блокпости.

Згодом наше волонтерство стало більш організованішим. Нам почали писати люди із конкретними запитами. І це стосувалось вже не тільки їжі.

Ми почали забезпечувати хлопців та дівчат одягом, взуттям та спорядженням. З часом почали шукати менш доступні речі – генератори, наприклад, бронежилети, тепловізори, вдалось навіть купити для хлопців один автомобіль.

Люда Жлобінська, IT-юристка

Вже кілька років я живу у Мюнхені. Але після вторгнення Росії в Україну, мої перші думки були – треба допомагати.

Як і інші тисячі людей у різних країнах я почала виходити на мітинги із закликами до німецької влади та світової спільноти відключити Росію від платіжної системи SWIFT.


Тоді ж почала включатися в роботу у волонтерських штабах, займатись гуманітраною допомогою для українських біженців. Ми з волонтерами сортували та збирали одяг і взуття, і передавали це в Україну.

З часом до мене почали надходити запити про допомогу з документами. Це були українці, які тікали від війни за кордон. І я зрозуміла, що це найкраще, що я можу зараз робити для людей, адже працюю юристкою.

По можливості, також долучаюсь до зборів коштів на потреби для українців. Наприклад, в компанії, де працює мій чоловік, вдалось зібрати 6 тисяч євро, які пішли на закупівлю турнікетів, медичних препаратів та засобів гігієни для українських бійців.

Зараз також допомагаю знаходити українцям тимчасовий дім у німецьких родинах. Наразі вдалось знайти житло для 20 людей, які вимушені були покинути власні домівки в Україні.

Андрій Рощенко, керівник технічного департаменту

Коли все почалося, я розумів, що дуже багато людей потребують тієї чи іншої допомоги. Разом із друзями ми вивезли свої сім’ї у безпечні місця і почали одразу надавати допомогу тим, кому вона потрібна.

На той час ми вже мали багато досвіду пересування дорогами нашої країни, тож знайшли необхідні ресурси та почали вивозити жінок, дітей і літніх людей з Київської області. Зараз навіть не порахую кількість людей, яких ми вивезли та кількість поїздок на захід України. Кожна людина – це справжня історія. Сподіваюся, у цих всіх людей зараз все добре.

Коли повертались назад до Києва, то завантажували автомобілі різною допомогою. Возили їжу, засоби гігієни та іншу гуманітарку. Згодом, коли евакуація стала вже менш актуальною, ми також включилися на збір потреб для наших бійців із ЗСУ. Зараз моя волонтерська діяльність дуже змішалася і переплітається з роботою, адже я продовжую працювати, важливо підтримувати свою сім’ю та економіку країну. Зранку ми можемо вивозити людей, ввечері працювати у замовника у Львові, а наступними днями повертатися із вантажем до Києва та допомагати нашій столиці.

Одарка Козак, PR-менеджерка

Війна не шкодує нікого. Коли триває війна, страждають всі – діти, жінки, старенькі, тварини. 24 лютого наша країна об’єдналася у боротьбі проти російських окупантів. У кожного почалась своя боротьба – хтось пішов зі зброєю в руках захищати країну, хтось рятує людей від обстрілів і вивозить у безпечні місця, хтось готує їжу для бійців, хтось розвозить ліки хворим людям. Я з друзями рятую тварин від наслідків війни.

Наша команда всеукраїнського гуманістичного руху UAnimals та десятки інших зоозахисників України об’єднались у порятунку тварин. Роботи зараз дуже багато: від евакуації до розвезення корму в міста, де є гуманітарна криза. Нещодавно ми з волонтерами перевезли через кордон 70 котів, яких евакуювали зі столиці. Було багато роботи: шукати перетримку, годувати, прибирати, переносити їх пішки через кордон. Але все вдалося, і котики вже у своїх нових родинах у Німеччині.

Зараз дуже багато роботи в деокупованих містах та селах. Там тварини як і люди були тривалий час без їжі та води. На жаль, наслідки війни страшні і допомога дуже потрібна. Для нас немає різниці, людина, чи тварина – адже шкода всіх живих, що страждають від війни.

Зараз ми всі вчимося жити по-новому, де треба і працювати, і волонтерити, і підтримувати один одного. Ми сильні, а тому вистоїмо і перемога буде за нами.

Юля Моісєєва, sales-менеджерка

3 березня я переїхала у більш безпечне місто ніж столиця – у Хмельницький. Зрозуміла, що просто сидіти не можу, хочу допомагати, тому долучилась до гуманітарного штабу. Ми об’єднались разом зі знайомими і почали займатись збором допомоги для дітей та жінок.

До нашого волонтерського штабу звозять допомогу з Польщі, Німеччини та українських західних міст та містечок. Це допомога по суті для таких же людей як і я, які переїхали з інших міст та гарячих точок і потребують підтримки. Адже більшість людей тікають від війни без великої кількості речей при собі.

Ми розбираємо одяг та взуття, сортуєм о його та пакуємо. Частина допомоги залишається біженцям, що виїхали до Хмельниччини, а частину ми відправляємо в міста та села, де є гуманітарна криза.

Дуже важливо підтримувати людей, які помістили все своє життя в одну валізу. Тож робота таких гуманітарних штабів має продовжуватись.

×
Оставьте свой номер и мы вам перезвоним